Дипломная работа "Особливості побутових танців українського народу"

Название:
Особливості побутових танців українського народу
Тип работы:
дипломная работа
Размер:
1,2 M
25
Скачать
Історія та розвиток українського народного танцю. Український танець як складова частина народно–сценічної хореографії, її національний колорит. Історія розвитку українського костюму. Методика постановки хореографічної роботи, характеристика рухів.

Краткое сожержание материала:

Особливості побутових танців українського народу

Вступ

український народний танець

У формуванні танцюриста народно - сценічний танець відіграє значну роль. Вивчаючи танці різних народів, їхній стиль та манеру виконання. Він набуває знань, необхідних для творчого сприйняття і емоційного відтворення художніх образів. Виконавська майстерність багато в чому залежить від чіткого й легкого виконання технічно складних рухів [2]

Народно - сценічний танець - це не тільки твір народної хореографії, що зазнав певної художньої обробки, або творчою групою професіоналів чи самодіяльного колективу, новий танець, що нерідко поєднує в собі ознаки і властивості кількових жанрів.

Переважна більшість творів саме цього жанру - сюжетні композиції, де за незначний відрізок часу балетмейстер відтворює певні події, явища, які підказані самим життям. Тематична своєрідність і оригінальність, різноманітність вирішення цих тем засобами танцювального мистецтва, виразність національного колориту - усе це риси. Притаманні народно - сценічному сюжетному танцю.[4]

Основою української народної хореографії є метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки. Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти - це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію виконання танцювальних рухів, можна помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якоїсь дії людини. [6]

Хореографічне виховання має велике значення для розвитку людини, засобами танцювального мистецтва воно прививає любов до всього красивого, витонченого.

Головне в танці - це втілення його ідейного задуму, який розкривається через пантоміму, відповідні пластичні рухи, живі і дійові образи. Треба також завжди мати на увазі, що тільки емоціями не можна правильно розкрити зміст танцю. Потрібна якість думки, точність рухів, доповнення емоційних почуттів [1]

Об'єктом дослідження: український народ, його життя, побут, звичаї, обряди, традиції.

Предметом дослідження є - народний танець, як джерело народно - сценічної хореографії.

Метою дослідження є популяризація української народної хореографії серед сучасної молоді.

Наукова новизна одержаних результатів: Популярність українського народного танцю не лише в Україні , а й за її межами.

Практичне значення одержаних результатів: З кожним роком, народний танець набирає популярності серед дітей та молоді, з'являються нові стилізовані напрямки, що викликають великий інтерес у глядача.

Завдання дослідження:

1.1. Здійснити аналіз науково-методичної літератури з проблеми дослідження українського народного танцю.

1.2. Визначити особливості історичного розвитку українського народного танцю.

1.3. Розглянути національний колорит, як невід'єна складова української народної хореографії.

1.4. Втілити сценічний образ українського костюму, як скарбниці духовної культури народу.

Розділ 1. Історичний аспект досліджуваної проблеми

український народний танець

1.1 Історія виникнення українського народного танцю

Український народ здавна славився яскравим народним мистецтвом. Кожна визначна подія в житті громади чи сім'ї перетворювалась у свято, на якому виконували пісні, танці, під інструментальну музику. Таких подій було дуже багато.[2]

В сиву давнину напровесні, як тільки забринить в небі чарівна пісня жайворонка, дівчата гуртом виходили на околиці села чи міста і піснями, які називають веснянками, гаївками чи гагілками, «закликали весну». В змісті цих радісних пісень відображені воскресаючи природа, тема кохання тощо. Вславляючи прихід весни, дівчата в своїх піснях - веснянках опоетизовували природу, уявляти її в образі людини, яка несла їм радість і щастя. Весною, коли земля вкривалася зеленим килимом, пролісками та іншими барвистими весняними квітами, молодь все своє дозвілля проводила на лоні природи. В цей період року здебільшого дівчата - іноді разом з хлопцями - виконували так звані танки ( їх називають хороводами). Незважаючи на те, що хороводи є природним продовженням веснянок, за характером виконання вони від них відрізнялися, бо пісенні мелодії супроводжувалися відповідними рухами, жестами та мімікою.

Отже, хороводи є первісною формою народного танцювального мистецтва, яке збереглося і дійшло до наших днів. Це весняні хороводи - «Подоляночка», «Перепілочка», «Мак», «Просо», «Король», «»Нелюб», «Кривий танок», «»Галка»,та багато інших. Серед них були і такі, що за характером нагадували ігри та розваги, зокрема хоровод «Нелюб». Тому й не дивно, що молодь і діти поряд з виконанням хороводів влаштовували різні ігри та розваги: довгу лозу, тісну бабу, хрещик, квач.

Найпоетичнішим святом, яке широко відзначалося на Україні, слід вважати Івана Купала (Купайла). Починалось воно в ніч на 24 червня. До цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом» Основною метою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують хлопці та дівчата разом. Обов'язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці в парах.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик - виконавців на народних інструментах які в ансамблі разом супроводжували пісенну мелодію.

Восени розпочинався весільний період, бо цей обряд - один з найскладніших. Він складався з сватання, заручин, гільця, короваю та самого весілля. Центральними особами весілля є молода та молодий. Крім родичів і найближчих друзів, приходили подивитися на весілля і розважитися всі, кому забажається. Коли всі сідали за столи, на вулиці музика грала танці - метелиці, гопаки, козачки, коломийки, польки, вальси, кадрилі. На другий день весілля відзначали родичі. Змінювався відповідним чином і репертуар, його основу складали різноманітні триндички, приспівки, дрібушки, а також гопаки, козачки, коломийки ( в західних областях України), польки, вальси. Часто виконувалися сюжетні танці - «Шевчики», «Козак - голяр».

Крім обрядів веснянки, Купала та весілля, молодь України колись проводила своє дозвілля на вулицях та вечорницях. На них можна було почути все: небилиці, казки, дотепні слівця, пісні. Проте вулиця чи вечорниці не обходились без танців, тут танцювали метелицю, гопака, козачка, коломийку, польку, кадриль, камаринську, мазурку, вальс. В наш час вечорниці вийшли з побуту народу. Культурним центром міста і села став клуб, будинок культури. В них молодь дивиться спектаклі, слухає концерти самодіяльних та професіональних колективів.

Культурне життя молоді внесло великі зміни, які вплинули відповідним чином на традиції. Перед юнаками ті дівчатами відкрито широкі можливості для виявлення і розвитку своїх здібностей в мистецькій галузі культури.

Новий напрям в культурному житті молоді позначився також на відповідні диференціації танцювального мистецтва. Хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки й сюжетні танці - «Лісоруби», «Ковалі», «Опришки», «Аркан» майже повністю перейшли в репертуар професіональних і самодіяльних колективів, їх тепер виконують переважно на сцені. Народні обряди та звичаї в громадському і домашньому побуті на Україні мають ту чи іншу художню частину, органічним елементом якої є завжди танці.

Одним із найдавніших танців в Україні, що здобув популярність і всьому світі, є гопак. І сьогодні він залишається одним із джерел інформації для якісного формування стилів рукопашного бойового мистецтва (спис, хрест, вихиляс). Козацький танець зазнав змін коли партнеркою чоловіку стала жінка. Вона, як свідчить етнографи, надала цьому «дикому» танцю шляхетності, грації та елегантності. Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його природна сила полягає в тій порівняно особистісній свободі, коли кожен може на власний розсуд створювати різноманітні комбінації.[12]

«Метелиця» - вид хороводу. Тема метелиці передається динамікою танцю, швидкою зміною фігур та різноманітними кружляннями, що створює враження заметілі. Звідси й походить назва танцю. «Польки» й «кадрилі» теж досить поширені в Україні. Ці танці яскраві та життєрадісні. Створюються вони на основі народних танців із безліч фігур. У цих танцях використовується принцип змагання між групами виконавців або парами.

«Коломийки» й «гуцулки» відзначаються багатством танцювальних рухів, барвистістю хореографічного малюнка, жвавим темпом виконання, вражають глядачів яскравим оригінальним колоритом, властивим лише західним областям України. Основним композиційним елементом є коло, яке поступово розділяється на менші кола, які доходять до пари в колі. Деякі етнографи вважають, що від слова «коло» і походить назва «коломийка».

1.2 Український танець, як складова частина народно-сценічної хореографії

Українське народне танцювальне мистецтво завжди привертало увагу професіональних митців. У п'єсах українських драматургів в минулому широко використовувалися співи і танці. На Україні стало традицією, що драматичні актори неодмінно повинні вміти співати і танцювати. Багатогранність таланту відзначалися М. Садовський, М. Заньковецька, М. Кропивницький та багато інших корифеїв українського класичного театру.[22]

Видатні митці українського театру дуже великого значення надавали масовим сценам. Насичуючи їх етнографічними деталями, вони використовувал...